Артем втратив тата, але досі може повернути слух

Артем зростав кмітливим добрим хлопчиком. Грався, як всі, бігав, як всі, та розмовляв трішки гірше, ніж однолітки. Батьки домовились, щоб при дитячому садочку дитина почала відвідувати заняття з логопедом. Одного разу мама почала помічати, що син відповідає не на ті питання, які йому задають, а також починає очима дивитися на губи, коли людина розмовляє.

"Ми рік ходили по лікарях, щоб дізнатися, що з нашою дитиною, – розповідає мама Марина. Всі казали "покапати в носик", і все пройде. Із вимовою проблеми? – Походіть до логопеда. На відповідь, що ми відвідуємо логопеда, чули: "а-а-а, та виговориться".

Нарешті батьки знайшли лікаря, який зробив повне обстеження, і вони почули вирок: "Слухові апарати". Ця новина просто приголомшила, в неї не хотілося вірити. Адже мама робила все для того, щоб народити здорову дитину. Як таке могло трапитися? Та коли хлопчику лікарі вдягли слухові апарати, і він почув шелест бахіл, то його реакція була миттєва: "Мамо, що це?”. Його очі широко розплющилися і набрались цікавості, а мамині – сльозами.

Виявляється, що хвороба наздогнала хлопчика ще в пологовому будинку при народженні, але, на жаль, батьки змогли помітити це лише через декілька років.

"Для нас велике щастя, що Артем взагалі чує та говорить, що відмерла лише половина нервових закінчень у вушній раковині". Але для повноцінного життя та життя у соціумі дитині необхідні дорогі слухові апарати. Артемко любить музику та співи, але, на жаль, займатися ними не може зараз, оскільки має проблеми зі слухом. Навчаючись у школі, треба отримувати знання, але ж у класі щось розчути – це досить складно, і вимову треба виправляти.

24 лютого, коли почалось повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, мама із Артемком рятувались, тікаючи зі свого містечка у Київській області в більш безпечне місце, а їх тато залишився захищати дім і вступив до лав ТРО. Був командиром відділення.

Артем найперший завжди під звук сирени біг до всіх рідних і казав "Усім в погріб. Сирена!". Найперший стояв одягнений і з наплічником за спиною. За кордон мама із Артемом вирішили не виїжджати, адже вони не хотіли залишати свого тата. Всіляко допомагали йому і його побратимам: то плели сітки, то шукали спорядження, бронежилети, черевики, кікімори, прилади нічного бачення і ще купу всього.

"Коли загинув тато, то Артем сильно подорослішав. В один момент. Йому тато казав захищати маму, то він, як дорослий чоловік, взяв на себе відповідальність. Він татові на кладовищі пообіцяв, що буде мене захищати і щоб той не хвилювався. Кожного вечора палить свічку татові й читаємо молитви для тата".

Тепер у Артемка залишилась тільки мама. Мрія мами Марини дуже проста і невимоглива – щоб її хлопчик був, як усі, щоб він чув. Хлопчик у малому віці пережив найбільшу безповоротну втрату, яку може пережити людина, але він досі має можливість повернути собі слух. Допоможіть Артемкові чути!