Хто кого: Олена і самотність раку

Олені Крутій із Тульчина Вінницької області 13 років. В неї гострий лімфобластний лейкоз групи високого ризику, і в Україні їй вже неможливо допомогти. Дівчинка потребує трансплантацію кісткового мозку від неродинного донора. Такі операції проводять тільки за кордоном і Олена поїде на лікування до Пізи.

13 років – чудовий вік. Діти зростають, стають підлітками, хлопці шаленіють від того, що дівчата перетворюються на гарних молодих жінок. Все вирує і крутиться, а світ навколо стає агресивним, ворожим та захопливим. У Оленки ж все зупинилося. Школа, друзі, хлопці, подружки, книжки, "все складно з": усе залишилось у березні цього року, коли лікарі діагностували Олені лейкоз.

Зараз життя Олени – це лікарня. Це коли ти майже весь час знаходишся у палаті, щоб не підхопити якусь інфекцію. Це коли ти більше не ходиш до школи і не навчаєшся, тому що в лікарні з тобою нікому займатися.

Це хіміотерапія. Коли ти спортсменка, із баскетболом та волейболом за плечима, не можеш піднятися з ліжка від слабкості та запаморочень. Коли уся твоя ротова порожнина у виразках і ти не можеш розмовляти, їсти, пити. Коли катетер можуть поставити лише з 3-4 разу, і це неймовірний біль.

Це коли тебе заразили на гепатит С після вливання донорської крові. Коли ти гладшаєш на очах від кінської дози гормональної терапії. Коли мама виховує тебе сама і не має більше змоги працювати, тому що вона доглядає за тобою весь час, як за малою дитиною.

Коли твоє розкішне довге волосся рідшає кожен день, а ти не можеш втримати сліз і не даєш їх підстригти до останнього. Ховаєш рідкі пір’ячка волосся під хустку, але не відстригаєш. А коли нарешті все відрізано, плачеш декілька днів.

Коли твою хворобу є шанс вилікувати тільки за допомогою операції, котра коштує космічних грошей і не проводиться у твоїй країні. Коли 14 років може вже ніколи не виповнитися.

Ось стисло і все про життя Олени Крутій у 13 років. Про це навряд писатимеш у статусі "ВКонтакті", фото з онковідділення не цікаві читачам Instagram. Це, сповнене болем і страхом, боротьбою та витримкою життя залишається схованим від соцмереж. І схованим і непоміченим однокласниками Олени.

Олена самотня. Спочатку відвідачі із класу та подружки телефонували дівчинці і підтримували її, а одного разу навіть приїхали до лікарні, відвідати. Але зараз ніхто не телефонує і не приїздить. Та навіть не пише. Зовсім. Мама Олена, звичайно, намагається пояснити дочці, що це не тому що діти злі або байдужі, а тому що вони бояться. Їм страшно телефонувати подружці, котра лікується від раку вже більше півроку, і питати як у неї справи. Страшно сказати щось не те. Страшно, бо дорослі не навчили правильно сприймати та приймати такі ситуації – не вміють самі та не навчили своїх дітей бути чутливими та небайдужими.

Але Олені дуже важко все це пояснити, і тому коли телефон не дзвонить, їй дуже самотньо. А коли немає грошей на операцію, їй дуже страшно. Олена тихенько вивчає італьський розмовник, вишиває, робить оригамі та збирає пазли.

А ми збираємо гроші на таку потрібну Олені операцію. На УББ ми збираємо частину необхідної суми. Долучайтеся до нас.

Олена ти не самотня. У тебе є ми.

ПІБ: Крутій Олена Артемівна, 15.05.2002

Місто: Вінницька область

Діагноз: гострий лімфобластний лейкоз, набутий гепатит