Ніжний Валік проти нещадного раку

Ніжний і спокійний Валік родом із села Хомутець Полтавської області. Він вже два роки майже не залишає територію лікарні, де його лікують від рідкісної хвороби – апластичної анемії. Ну як лікують. Не лікують, бо звичайними ліками Валіка не вилікувати. Його власний кістковий мозок практично не працює, в результаті чого кров стає непридатною для життя. Лікарі лише підтримують організм Валіка для того, щоб хлопчик дожив до операції з пересадки кісткового мозку.

Його сестри не можуть бути донорами, тому Валіку чекає пересадка від нерідного донора. А такі операції роблять лише за кордоном. Ми будемо лікувати Валіка в італійській клініці в Турині. Нам потрібно ще зібрати 110 тисяч євро.

Раптово. Зазвичай ця хвороба приходить саме так. Спочатку були невеликі підозрілі синці і синці на тілі дитини, яким дорослі не надали значення. Потім зблідла шкіра, потім з'явилася слабкість, потім батьки нарешті здали аналізи Валіка і ще довго-довго чекали точного діагнозу.

Потім Валіка поклали в лікарню і три місяці лікували його тільки підтримують препаратами замість покладених в разі апластичної анемії імунодепресантів. Тому що потрібного препарату просто не було в Україні, він перебував на перереєстрації. Ні препарату – немає лікування. Втрачаються важливі дні і місяці, які можуть бути вирішальними.

Потім препарат з'явився, але вже не допоміг хлопчикові. Ще восени 2013 року батькам Валікасказалі, що, швидше за все, хвороба дитини відреагує тільки на пересадку кісткового мозку. Але серед родичів хлопчика не знайшлося сумісного донора.

Тому Валіку призначили новий курс лікування імунодепресантами. Цей курс теж не допоміг.

На безуспішне лікування було витрачено два роки життя Валіка.

Валік не ходить в школу, рідко бачить свого батька і двох сестер. Всі його друзі знаходяться зараз у лікарні. Але нещодавно кращого друга Валіка виписали, тепер вони регулярно телефонують. Але Валік дуже товариська і поступливий, і постійно заводить нові знайомства. Робить дерева з кавових зерен і втягує в рукоділля дітей.

Валік, може, й побігав би з друзями по коридорах відділення, але не може. Лікарі забороняють пацієнтам будь-яку актівность.Валіка ж приковують до стільця та рукоділля стероїдні гормони, послабили серце дитини. За два роки хлопчик поправився на 20 кілограм. Хороший, веселий, ніжний Валік не нарікає і все приймає.

- А ти чого хочеш зараз? - Запитую Валіка.

- Взагалі, одужати. Але й додому хотів би поїхати, давно там не був. Останній раз був восени минулого року. Цілий день побув і потім назад, до лікарні.

Я говорю з хлопчиком по телефону, в трубці фоном чути крики немовляти, що не витримує болючого лікування. Валік не звертає уваги на шум. Деякі діти з відділення вмирають. Але за ці два роки Валік навчився спокійно реагувати і на смерть своїх однолітків. Так думає його мама. Валік ж просто нічого про це не говорить.

Здається, що в його світі нормально, що діти хворіють, кричать від болю і вмирають. Але це ненормально. Діти повинні жити.

ПІБ: Струцький Валентин Олександрович, 15.02.2003

Місто: Полтавська область

Діагноз: набута апластична анемія, надважка форма