По той бік звуку

Трирічного Остапа Панича лікарі протягом року безуспішно лікували від аутизму. Дитина пройшла курси медикаментозної стимуляції мозку, що збуджують нервову діяльність і часом хворобливі, прийняв велику кількість ліків, які, як виявилося, йому були не потрібні. І лише зовсім недавно у дитини виявили двосторонню сенсоневральну приглухуватість 4 ступеня. Виявилося, Остап просто не чув батьків і однолітків, і тому не міг спілкуватися з ними! Ніякого аутизму у дитини не було. Тепер його терміново потрібно оперувати – і за допомогою дорогих кохлеарних імплантів відновлювати слух.

У центрі раннього розвитку дітей, де повно дітей-трирічок, спритний Остап снує з крейсерською швидкістю. Його очі жваво блищать, а іграшковий самоскид, що потрапив до рук, тут же перетворюється в гучне "брязкальце" – малюк із задоволенням трусить їм, видаючи різкий і гучний звук. Поряд вихователька затіває урок танців, діти плескають в долоні, танцюють, але Остап не відривається від іграшки. Здається, йому абсолютно байдуже, що відбувається навколо.

Ще кілька місяців тому батьки інтенсивно лікували свою дитину від аутизму. Цей діагноз їх синочкові поставив психіатр: після, здавалося б, ретельного обстеження дитини. Хлопчик не озивався на ім'я, не виконував прохань, не говорив. Начитавшись в Інтернеті всяких "страшилок", Лариса Панич, мама Остапа, була готова зробити все можливе і неможливе, тільки щоб повернути дитині мову і дати шанс повноцінно розвиватися. Хлопчикові робили хворобливі уколи картоксіна, давали сильні стимулюючі сиропи, але препарати, ефективні для лікування аутизму у інших дітей, в його випадку виявлялися безсилими. І це призводило у відчай!

У родині Панич Остап – єдина і така довгоочікуваний дитина... Микола і Лариса після весілля мріяли про синочка, їх бажання збулося, і спочатку ніщо не віщувало біди. Але в другій половині вагітності лікарі наполягли на госпіталізації Лариси і, щоб зберегти дитину, вона лягла в клініку, де скрупульозно виконувала вказівки лікарів.

Незабаром Ларису прооперували, зробили кесарів розтин, і Остап з'явився на світ. Він був зовсім крихітним: 1 кг 250 грам, але на вигляд здавався пухким, як звичайний новонароджений, і закричав сам. Якихось серйозних патологій лікарі не знаходили і через два місяці були готові відпустити маму з дитиною додому. Але в останній день вирішили перевірити зір, і виявилося, що у Остапа прогресує ретинопатія, що загрожує дитині сліпотою. Зробили операцію, і малюк став нормально бачити.

Хлопчик ріс здорованем. До року і восьми місяців розвивався нормально, вчасно вивчився повзати і ходити, став лепетати, вимовляв "мама", міг показати, де носик, оченята: хлопчик чув і потроху вчився говорити. Але вже в рік і 10 місяців Остап немов зупинився в розвитку. У два роки малюк вже нічого не говорив, пропало навіть слово "мама". Стурбована Лариса звернулася до лікарів. Спочатку ніхто з них не поділяв її тривогу. Втішали, що Остап народився маленьким, і що затримка в мовному розвитку в такому випадку природна. Невролог навіть сказав Ларисі, що вона сама у всьому винна – перебільшує проблему. І тоді вона вирішила змиритися, подумала, що, напевно, і справді надмірно переживає. Але час минав, а дитина не розвивалася, і в картці Остапа з'являлося все більше вердиктів лікарів: логопедів, дефектологів, які як і раніше запевняли маму, що варто ще трохи почекати, і дитина заговорить. Нарешті, психіатр, до якого звернулася Лариса, протестував малюка і поставив діагноз – алалія (схожий з аутизмом), тобто відсутність мовлення, пов'язане з пошкодженням головного мозку, після чого настав час тривалого – терміном майже рік – інтенсивного лікування в рідному Херсоні, а потім і в столичних клініках.

Одного разу Лариса сказала чоловікові: "Може, наш Остап не чує?". Промовила це від безвиході, не всерйоз. Микола тут же відповів: нічого страшного, ми поставимо йому слуховий апарат, і він буде чути! Після всіх озвучених діагнозів проблема слуху здавалася йому невеликою...

Лариса взяла дитину і поїхала з ним до Одеси в Центр слуху та мовлення. Виявилося, Остап практично не чує. Ларисі тоді сказали: "4-5 ступінь приглухуватості – це поріг глухоти. Слухові апарати дитині не допоможуть, потрібно робити операцію, імплантувати кохлеарний імплант". Для батьків Остапа це був шок! Вони втратили стільки часу! Вони хотіли витягнути сина з його стану, а виявилося, що цілий рік лікували дитину на лихо для неї. Минулого не змінити, потрібно прагнути повернути слух, зробити рекомендовану лікарями кохлеарну імплантацію, яка, на жаль, коштує непомірно дорого. Однак лише ця операція поверне дитині нормальний слух і дозволить дати йому здорове і щасливе майбутнє. Тоді Остап, почує, як б'ється серце його мами, і як тато тихим голосом читає йому казки. Тоді Остап легко розрізнить шепіт маминого поцілунку і зможе чітко сказати у відповідь: "На добраніч, мамо".

ПІБ: Панич Остап Миколайович, 08.09.2014 р.

Місто: Херсон

Діагноз: двостороння сенсорно-невральна глухота 4 ступеня