"Ромео" лише 24 – допоможемо йому жити повноцінно!

"Я завжди вірила в мого чоловіка – Назара. В кожен рух, в кожен звук, який він намагався вимовити після того, як смерть вже майже забрала його. І він теж вірив. Вірив настільки, що зміг вижити після поранення, від якого мало хто повертається", – зазначає Вікторія, дружина Назара.

Кайгородов Назар, 23 серпня 2000 року народження, позивний "Ромео", 66-та бригада, розвідник-сапер. У квітні 2022 року він узяв до рук зброю, хоча до війни ніколи не служив. Бо як залишитися вдома, коли країна у вогні? Відучився в Десні, пішов у бій. А 10 липня 2022 року біля Бахмута – вороже артилерійське пекло і… тиша.

"Два дні я не знала, де він. Два дні мене мучила страшна думка. Друзі мовчали. Вони не хотіли говорити, бо думали, що Назар не вижив. Його знайшли у жахливому стані, обличчя не було видно за ранами, а уламки зруйнували череп. Але він дихав.

Його вивозили під обстрілами, лікарі боролися за нього в Кураховому, Дніпрі, Києві… Назар вижив. Хоча лікарі не давали шансів.

Через деякий час у реабілітаційному центрі ми познайомилися з госпітальєром. Чоловік на ім’я Ігор, позивний "Тім". Просто під час розмови ми раптом зрозуміли – це саме він вивозив Назара з того пекла. Він перевірив записи й підтвердив: 10 липня 2022 року, під обстрілами, він евакуював мого чоловіка.

Це був момент, коли я вкотре усвідомила, скільки людей боролися за Назарове життя. Його побратими, лікарі, евакуаційні бригади. Дякуючи їм і Богу, Назар вижив. Коли він нарешті розплющив очі, то був не з нами. Його погляд був пустим, нерухомим. Я розмовляла з ним, показувала фото сина, малюнки – все, щоб нагадати: ти живий, ти з нами.

І Назар повернувся. Почав вчитися жити з нуля. Спочатку – їсти, потім – буква "а". Але ця буква стала його криком болю: "А-аааа" луною котилося лікарняними стінами щоночі. Мозок подавав сигнали, а тіло не слухалося. Ми йшли крізь цей біль разом. 

24 жовтня 2022 пройшли операцію, Назару встановили титанову пластину в череп. А з 07 листопада 2022 почався шлях реабілітації. Назар був абсолютно нерухомий. Його тіло було, як камінь. Кожен м’яз спазмований. Повернути, нахилити було неймовірно важко, і треба було всім тілом напружитись, щоб зігнути лише одну руку. Навіть сильні чоловіки-реабілітологи дуже втомлювалися після заняття з Назаром. Але мій чоловік боровся. І має результат! Він навчився тримати голову, потроху ворушити руками, кілька хвилин сидіти без підтримки. Почав краще говорити".

Назар уже може:

• сидіти – може знаходитись у кріслі 3-4 години двічі на день,

• тримати голову рівно – раніше шия не слухалася, тепер він самостійно утримує її,

• відчуває все тіло – може рухати руками й ногами, спастика поступово зменшується,

• упевненіше говорить – уже не просто окремі слова, а цілі речення, висловлює думки,

• підіймає руки й ноги – хоч і частково, але м’язи вже починають слухатися,

• виконує вправи для зміцнення спини – щоб навчитися самостійно сидіти.

Сьогодні Назар ще не може ходити, але він все відчуває, він знає, що має шанс стати на ноги. Але для цього потрібна спеціалізована реабілітація в центрі "Модричі" – інтенсивна, постійна, фахова. Там є все, що допоможе йому зробити наступний крок.

Що ще потрібно відновити?

• Ходьба – Назар поки не може стояти та ходити, але лікарі кажуть, що це можливо.

• Функціональність рук – спастика ще заважає нормально рухати пальцями.

• Самостійність у побуті – зараз він залежний від допомоги дружини у всьому: пересадка, миття, догляд.

• Дрібна моторика – навчитися брати й утримувати предмети, користуватися ложкою, писати.

"Ми багато чого вже пережили. Але тепер, щоб рухатися далі, нам потрібна допомога, щоб Назар повернувся не просто до життя, а до руху. Йому всього 24 роки, у нас є син!

Підтримайте Назара на цьому шляху!".