Їй болить, та вона не здається

Настуні – 8 років. Мама і тато кажуть їй, що вона особлива. Вони носять її на руках, але не лише через те, що сильно люблять. У дівчинки – ДЦП, і вона просто не може ходити. Та вона навчилася повзати по квартирі, тримати ложку і навіть пішла до школи – до самої звичайної школи. Дівчинка знає, що може навчитися ходити і бути такою, ну майже такою, як всі дітки. Для цього їй потрібна реабілітація і трішки грошей. А потім, коли в неї все вийде, Настуня стане лікарем, аби допомагати іншим хворим діткам.

Настуні – 8 років. Мама і тато кажуть їй, що вона особлива. Вони носять її на руках, але не лише через те, що сильно люблять. У дівчинки – ДЦП, і вона просто не може ходити. Та вона навчилася повзати по квартирі, тримати ложку і навіть пішла до школи – до самої звичайної школи. Дівчинка знає, що може навчитися ходити і бути такою, ну майже такою, як всі дітки. Для цього їй потрібна реабілітація і трішки грошей. А потім, коли в неї все вийде, Настуня стане лікарем, аби допомагати іншим хворим діткам.

Настуня народилася у 7 місяців дуже кволою. Мама не встигла навіть намилуватися дівчинкою, бо у неї одразу забрали доньку – на операцію. Тоді лікарі відрізали Настуні частину кишківника, навстромляли туди трубочок так, наче в інкубаторі, Так дівчинка провела цілих два місяці. У неї було зараження крові і сепсис. Поки інших діточок годували мами, до Настуні під’єднували крапельниці – постійно. Дівчинка дуже схудла і важила менше двох кілограмів. Лікарі казали, що вона не виживе. Проте все минулося, Настуня все пережила, і її забрали додому.

Через рік щось пішло не так. Лікарі діагностували аномалію розвитку головного мозку, або іншими словами – ДЦП. Проте батьки не здалися. Вони збирали гроші і возили доньку до лікарів. На уколи, масажі, голковколювання, на плавання в басейні та іпотерапію, аж поки дівчинка не поповзла по ліжку. Вона змогла пересунутися всього на кілька сантиметрів, а батьки вже верещали від щастя. Тоді вони пообіцяли собі – зроблять все, щоб їхня донька колись навчилася ще й ходити.

Для цього Настуня півроку пролежала в гіпсі, їй нарощували кісточку на стопі. А потім, аби могла говорити, ще й лазером надрізали скуті хворобою м’язи. Та вимовляти літери дівчинці допомогла Сара, це дельфін. Вона катала її на животику, і дівчинка заговорила. 

А у вересні Настуня вже пішла до школи. Мама возить її туди на візочку. У школі в дівчинки з’явилося дуже багато гарних друзів. Вони допомагають їй складати портфель і перегортати сторінки в зошиті. Вчителька каже, що НАстуня – дуже здібна, і з української мови в неї лише гарні оцінки. Та коли починається перерва, дітки біжать у коридор, а вона лишається сидіти в класі, бо так і не може ходити. А дівчинка так хоче побігти за ними…

Насті Кунєвій потрібен хоча б ще один курс дельфінотерапії і два курси реабілітації в Трускавці. Це коштує не так дорого. Та за вісім років лікування родина витратила всі гроші. Мама дівчинки не працює, бо змушена доглядати доньку, тато – продавець на базарі. Єдина їхня надія на одужання донечки – це ви. Самотужки їм не впоратися. Будь ласка, не будьте байдужими!

Подаруйте дитині можливість ходити!

ПІБ: Кунева Анастасія Олексіївна, 07.06.2006 р.

Місто: Одеська область

Діагноз: аномалія розвитку головного мозку, у вигляді гіпоплазії стовбурових структур, затримка психомовного та статомоторного розвитку. ДЦП – спастичний тетрапарез.